Дивлячись на сьогоднішній Сіньцзян і Тибет з канадських шкіл-інтернатів

2026-10-12

Привіт усім, мене звуть Ян. Це перша стаття після того, як "Ян Шо" було перетворено на текстову версію.

Деякий час тому я бачив новини про те, що Китай активно поширює китайську мову в Сіньцзяні та Тибеті, і діти все частіше не можуть вивчати рідну мову в школі. Це нагадує мені тему, про яку я завжди хотів поговорити: школи-інтернати для аборигенів в історії Канади.

Я прожив у Канаді стільки років і маю загальне розуміння цього періоду історії, але я лише ретельно перевірив багато деталей, коли писав цю статтю. Якщо щось не так, виправте мене.

1. Що зробила Канада?

Ще в другій половині 19 ст. У 1879 році канадський уряд послав людей до Сполучених Штатів для перевірки індіанських шкіл-інтернатів. Вони повернулися зі «Звітом Дарвіна» і рекомендували Канаді зробити те саме — забрати дітей аборигенів від батьків, зосередити їх у школах-інтернатах і навчати їх англійською (або французькою) з метою «асимілювати» їх у білому суспільстві. Офіційні особи з індійських справ того часу дуже прямо сказали: наша мета — змусити «індійську проблему» зникнути.

У 1883 році відкрилися перші школи-інтернати. У 1884 році Закон про індіанців було переглянуто, а згодом кілька разів розширено, щоб примусити дітей аборигенів відвідувати школу, а батьків, які не відправляли своїх дітей до школи, карали.

Назви цих шкіл є «освітою», але насправді вони є машинами культурного геноциду: дітям не дозволяють говорити рідною мовою, щойно вони вступають до школи, і за це їх карають фізично; їм обрізають довге волосся, змінюють традиційний одяг, змінюють імена аборигенів; навчальна програма полягає в основному в фізичній праці, і дуже мало справжніх культурних занять; школами керують церкви, а уряд виділяє кошти на душу населення. Коли асигнувань недостатньо, школи намагаються набрати більше учнів, що призводить до перенаселеності, недоїдання, поганої гігієни та розгулу туберкульозу.

2. Ціна: 150 000 дит

За більш ніж 100 років приблизно 150 000 дітей аборигенів були відправлені в ці школи. Комісія правди та примирення підтвердила, що щонайменше 3200 дітей померли в школах — від хвороби, замерзання або нещасних випадків під час втечі. Фактична кількість лише більша, оскільки багато шкіл мають неповні записи.

Багато з тих, хто вижив, також були зруйновані: фізичне насильство та сексуальне насильство були поширеними; вони були повністю ізольовані від своїх батьків, племені, мови та культури, і ціле покоління втратило здатність бути батьками — тому що вони самі виросли в закладах без любові. Ця травма передається з покоління в покоління і зберігається досі.

3. Визнайте помилки: закриття, вибачення, компенсація

У 1969 році федеральний уряд видав «Білу книгу», яка хотіла просто скасувати особливий статус аборигенів і «ставитися до всіх людей однаково». Однак він наштовхнувся на сильний спротив з боку аборигенів і був змушений відмовитися. Це свідчить про те, що шлях асиміляції в корені неправильний.

У 1996 році була закрита остання школа-інтернат (Gordon School у Саскачевані). Більш ніж столітній інтернат офіційно закінчився.

Згодом Канада зробила кілька важливих речей: у 1998 році уряд оприлюднив «Заяву про примирення», вперше офіційно визнавши свої помилки; у 2006 році «Угода про врегулювання індійської школи-інтернату»: 1,9 мільярда канадських доларів у якості компенсації, постраждалим було виплачено компенсацію відповідно до років віктимізації, і була встановлена ​​спеціальна процедура для розгляду позовів про насильство; 11 червня 2008 року прем'єр-міністр Харпер офіційно вибачився в парламенті, і весь процес транслювався наживо по телебаченню; з 2008 по 2015 рік Комісія правди та примирення розглянула 6750 справ по всій країні. На основі свідчень двох тих, хто вижив, у 2015 році було опубліковано звіт, у якому висунуто 94 «заклики до дії», що охоплюють усі аспекти освіти, медичного обслуговування, правосуддя, мови та культури; з 2013 року 30 вересня щороку відзначається «День помаранчевої сорочки»; у 2021 році на території школи-інтернату Камлупса було виявлено 215 безіменних могил, що шокувало країну. У тому ж році 30 вересня було визначено як «День національної правди та примирення» і стало федеральним святом - національним святом не для святкування, а для пам'яті та роздумів.

4. Канада сьогодні

Сьогодні в Канаді існує повний набір заходів підтримки корінних народів: Міністерство у справах аборигенів виділяє кошти на освіту, медичне обслуговування, житло та підприємництво; існують упередженості при вступі до університетів та наймі на державну службу; у 2021 році буде ухвалено Акт про Декларацію ООН про права корінних народів; у 2022 році федеральний уряд досяг мирової угоди на суму 40 мільярдів канадських доларів у справі про дискримінацію щодо добробуту дітей аборигенів – найбільше врегулювання в історії Канади.

Звичайно, громади аборигенів досі стикаються з багатьма реальними проблемами: питна вода в заповідниках, зниклі безвісти та вбиті жінки-аборигени, рівень самогубств серед молоді... примирення — це довгий шлях. Але принаймні країна визнає: ми були неправі і сплачуємо свій борг.

5. Порівняння Сіньцзяну та Тибету сьогодні

Повернемося до новин на початку. Згідно зі звітом експертів ООН з прав людини за 2023 рік, близько 1 мільйона тибетських дітей навчаються в школах-інтернатах, а викладання ведеться переважно мовою мандарин. Простір для успадкування тибетської мови і тибетської культури був сильно стиснутий. Подібна ситуація в Сіньцзяні: після 2017 року «двомовна освіта» все більше схиляється в бік мандаринської мови. Згідно з повідомленнями багатьох міжнародних ЗМІ, позиція уйгурської мови в шкільній освіті продовжує звужуватися, і велику кількість уйгурських дітей відправляють до шкіл-інтернатів, відрізаних від мовного середовища їхніх родин.

Техніка виглядає знайомою? В ім'я «освіти» збирають дітей, відрізають їм рідну мову, відсікають культуру. Це те, що Канада зробила 140 років тому.

Різниця полягає в наступному: Канада робила це понад 100 років до того, як закрила школи, вибачилася, виплатила гроші та встановила національне свято, щоб згадати про цю помилку. Сьогодні в Китаї відбувається подібне, але немає ні вибачень, ні роздумів, ні навіть дискусій.

Висновок

Я пишу це не для того, щоб сказати, яка країна хороша, а яка погана. Історія Канади лише підтверджує: примушування дітей відмовлятися від рідної мови та відсікати своє культурне коріння, незалежно від того, який прапор, зрештою буде доведено неправильним – настільки неправильним, що потрібне національне свято та покоління, щоб задуматися та відплатити.

Вчіться на історії. Якщо помилка була доведена як помилка в інших країнах, ті, хто її повторює, повинні принаймні зупинитися і задуматися.

Мене звуть Ян. Це перший випуск текстової версії «Яньських розмов». Якщо у вас є інші думки, будь ласка, залиште повідомлення для обговорення.